Сьогодні так бракує доброти!

У цілім світі її так не вистачає!

Не вистачає всім нам теплоти,

І людство свою людяність втрачає.

Повсюди війни, вбивства і брехня,

І діти-сироти, й тварини без притулку,

Аварії, теракти, смерть щодня…

Невже нема від цього порятунку?

А що, як нам усім почати з себе?

Добрішим трохи стати вже сьогодні,

Допомогти тому, кому це треба,

Нагодувати того, хто голодний.

Допомогти по господарству мамі,

Провідати бабусю у селі,

Учительку порадувати знаннями,

Сказати «Дякую» за хліб, що на столі.

Підтримати того, хто нині в скруті,

Зігріти добрим словом в час лихий,

Почути тих, хто не були почуті,

І Світ почує нас, - він не глухий.

Добрі слова так само, як і вчинки,

Потрібні і дорослим, і малим.

Вони, мов доброти зернинки,

Щоб сіять  мир і щастя на землі.

Як кожен з нас почне добро робити,

У світі стане більше доброти,

Тоді усім нам стане краще жити,

І запанує мир на всій Землі.

Над партою в школі хлопчина схилився,

Він рідною мовою вчиться писати:

«Люблю країну,  де я народився,

Як виросту,  буду її захищати».

Виводить невпевнено, так, як уміє,

Старається, змахує поту краплини…

А над школою прапор вгорі майоріє -

Жовто-блакитний стяг України…

Гордяться хлоп’ята, вони – українці,

І волі своїй не складають ціни,

Старанно виводять на кожній сторінці

Літери рівні  Вітчизни сини.

Й не знають вони, що їм буде по двадцять,

І прийде їх черга свій дім захищати,

Вітчизна покличе в дорогу збираться,

Та звідки тоді про це було знати?

Що героями стануть ще юні посмертно,

На кордоні країни, де широкі лани…

А поки що пишуть старанно і вперто

Свої літери рівні герої-сини.

                   * * *

Які рядки слід написати,

Щоб повернути до життя бійців,

Щоб рани бойові залікувати,

Щоби звільнити бранців від катів?

В якій молитві слід просити Бога,

Щоб змилувався, припинив війну,

Щоб наступила наша Перемога,

Й солдат удома діток пригорнув?

Яку усім нам пісню заспівати,

Щоб розтопити серце ворогів,

Щоб повернулись до своєї хати

У каятті замолювать гріхи?

Де в світі є така людина,

Яка б знайшла слова, щоб зупинити

Того, кому замало Крима,

Хто має непомірні апетити?

Коли немає слів, стріляють «гради»,

Війна вирує, гинуть земляки.

Давайте ж бо згуртуємося, браття,

Щоб мир запанував на всій землі!

Хлопці! Ви тільки тримайтесь…

На ваших плечах – Україна!

Ви тільки живими вертайтесь.

На вас вся надія віднині!

Ви – захист наш і перемога,

Країни відвага і сила.

За вас всі молитви до Бога,

За кожного татка і сина.

Я ваших імен не знаю,

Та з першого дня Майдану

В молитві руки складаю,

Прошу за вас невблаганно.

І в пам’ять про Сотню Небесну

Женіть із землі української

Орду колорадську безчесну

Під блиск сльози материнської.

Ви – воїни честі і слави!

Душею за вас вболіваю.

Щоб вас у бою захищали,

Я янголів вам посилаю.

Я буду за вас молитися,

Хоч ваших імен не знаю.

Всім вам хочу низько вклонитися.

Вертайтесь живими, благаю!

Гуртуймося, братове-українці!

Лиш через терни шлях веде до зір.

Щоб не здолали всіх нас поодинці,

Гуртуймося, здобудьмо разом мир!

Нас змалку вчили рідний край любити

І пам’ятать Тарасові слова,

Вивчать минуле, майбуття творити,

Стоять за Україну до кінця.

Єднаймось, браття, станьмо одним родом,

Бо з нами правда й славних предків міць.

Єднаймось, бо ми є одним народом,

І нас не скорить ворог силоміць.

Бо кожен поодинці з нас – то прутик,

А разом – пишне і міцне гілля.

Коли ми разом, Україні – бути!

Єднаймось, браття! Хай цвіте земля!

Край садочка кетяги калини

Червоніють вранці на зорі,

Лине в серце пісня солов’їна,

Пахнуть чорнобривці у дворі.

Котик кігті об черешню гострить,

Вже не спить рудий кудлатий пес.

Вітер запах пиріжків підносить

З маминої кухні до небес.

Босоніж в м’яку траву ступаю,

Огортають роси кожен крок…

Відчуття дитинства, що минає,

Батьківщини рідної ковток.